ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО БУЛІНГ?

                                          ЩО треба знати про булінг

 "Булінг - це цькування дітей однолітками в дитячих колективах. Це агресивна і свідома поведінка однієї дитини стосовної іншої. Від випадкової бійки буллінг відрізняється систематичністю й регулярністю"

Україна займає 9 місце серед 42 досліджуваних країн за відсотком жертв булінгу серед підлітків. Торік у нашій країні 67% дітей стали жертвою чи свідком цькування. 40% постраждалих взагалі ні з ким не ділилися проблемою.

Причини появи булінгу, його види і наслідки

Жертва булінгу - це хто?

Жертвами булінгу найчастіше стають діти, які чимось вирізняються серед інших. До прикладу, скромно одягнуті, відмінники в навчанні, не мають дорогих ґаджетів або є представниками іншої раси. Раніше таких дітей називали "білі ворони". Загалом, жертви - це діти, які не можуть опиратися та протистояти агресії. Вони бояться. Деякі діти не захищаються, бо мають установку від батьків - "битися - погано". Замкнені в собі, одинокі, недовірливі, повільні діти часто приваблюють агресора своїм типом характеру.

Які діти стають булерами (ті, хто цькують)?

Прийнято вважати, що це діти з неблагополучних родин. Це не так. Булерами стають представники заможних та інтелігентних родин. Там дітям вистачає уваги й любові дорослих. Іноді батьки для них не авторитет. Тому через цькування, залякування утверджуються за рахунок інших. Дівчата, які цькують, зазвичай мають соціальний авторитет серед подруг. Хлопці - переконані у власній силі, усі питання вирішують кулаками і залякуванням.

                  Які причини виникнення булінгу серед дітей?

Часто розвитку булінгу сприяє виховання у сім'ї: конфлікти між батьками, неповага одне до одного, обмеження прав дитини, залякування. Насильство над дитиною в родині може спровокувати в неї бажання домінувати над іншими поза власним домом. Прагнення принизити або покалічити інших виростає з почуття власної неповноцінності. Тобто, вдома дитина не може протистояти батькам, які її б'ють чи сваряться. Натомість у школі, серед однолітків, їй це під силу. Дитина відчуває, що має владу над іншими. Серед причин булінгу також статеве дозрівання. Під час гормональної перебудови в крові підвищується тестостерон і адреналін. Це призводить до збільшення агресії, виникає схильність до садизму.

Чому цькування проявляється в дитячих колективах? Зокрема, у школі?

Часто вчителі дають початок цькуванню, бо не вміють справлятися з проявами агресії в колективі дітей. Іноді не звертають увагу на травлю між учнями, не контролюють поведінку дітей на перервах. Іноді самі принижують школяра, роблять зауваження й висміють перед усім класом. Сприяти булінгу може наявність у класі визнаного "лідера" чи авторитета чи виникнення конфлікту між двома учнями.

Якщо дитину цькують або ображають у школі, то роблять це часто перед іншими учнями. Жертви мовчать, бо бояться, соромляться. Чому інші діти - свідки - не говорять?

Глядачами стають діти, які бояться опинитися на місці жертви чи не хочуть зіпсувати стосунки з булером. У таких дітей з'являється захисна реакція - "мене це не стосується" або "добре, що не я". Свідки не реагують, але перебувають під враженнями від побаченого. Вони відчувають страх, перебуваючи в школі, відчувають себе безпорадними. Іноді діти мають відчуття провини через власну бездіяльність. Глядачі змушені вибирати між силою та слабкістю. Зазвичай їм не дуже хочеться асоціюватися зі слабкими.

Булінг впливає на психіку всіх учасників. Він може стати першим кроком до соціальної ізоляції

Які існують види булінгу?

Розрізняють фізичний, психологічний, економічний і сексуальний булінг. Перший проявляється у вигляді ударів, побиття, щипання. Психологічний - найпоширеніший. Діти насміхаються над жертвою, вигадують образливі клички, поширюють різні чутки, іноді перестають спілкуватися з нею. Економічний булінг - коли в дитини крадуть гроші, ґаджети чи речі. Сексуальне насильство проявляться, коли дитину використовують задля задоволення сексуальних потреб. Сере цього і оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює.

За якими ознаками можна запідозрити у дитини жертву буллінгу?

Загаломполовина дітей, жертв цькування, не розповідають про це. Вони відчувають свою беззахисність і пригніченість перед кривдником. Дуже жорстокий буллінг може підштовхнути жертву на зведення рахунків з життям. Такі діти мають пригнічений вигляд, поводять себе замкнуто, у них проявляєть агресія до дорослих і однолітків. У них може погіршитися здоров'я. Часті психосоматичні прояви у вигляді респіраторних захворювань.

Які наслідки цькування як для жертв, так і для булерів?

Булінг впливає на психіку всіх учасників. Він може стати першим кроком до соціальної ізоляції. У жертв виникає занижена самооцінка, замкнутість, небажання спілкуватися з іншими, з'являються різні фобії. Можлива поява депресії та суїцидальні нахили. Серед жертв буллінг високий відсоток самогубств. У шкільних "агресорів" буллінг у дорослому віці може виникати почуття провини. Серед булерів чимало тих, хто пов'язує своє життя із криміналом. Насильницькі й авторитарні методи поведінки стають нормою. Буллер проявляє це у ставленні до дітей, дружини. Звідси з'являється так зване домашнє насильство.

Цькування, булінг — визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА БУЛІНГУ

• переслідувач (булі);
• жертва;
• спостерігач.

РІЗНОВИДИ БУЛІНГУ

Булінг проявляється в багатьох формах:

Ø      Вербальна;

Ø      Фізична;

Ø      Соціальні форми булінгу;

Ø      Кіберзалякування.

ВЕРБАЛЬНА ФОРМА БУЛІНГУ

Вербальний (словесний) булінг – це словесне знущання або залякування за допомогою образливих слів, яке включає в себе постійні образи, погрози й неповажні коментарі про кого-небудь (про зовнішній вигляд, релігію, етнічну приналежність, інвалідність, особливості стилю одягу і т. п.).

Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів вербального булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.

Що необхідно робити: по-перше, необхідно навчати дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте думку дитини про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, – дякуйте вчителям, хваліть друзів, проявляйте добре ставлення до працівників магазинів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки.

ФІЗИЧНА ФОРМА БУЛІНГУ

Фізичний булінг – це фізичне залякування або булінг за допомогою агресивного фізичного залякування полягає в багаторазово повторюваних ударах, стусанах, підніжках, блокуванні, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним чином.

Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.

Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

СОЦІАЛЬНІ ФОРМА БУЛІНГУ

Соціальні форми боулінгу – це соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, трапеза це за обіднім столом, гра, заняття спортом чи громадська діяльність.

Характерні ознаки: стежте за змінами настрою своєї дитини, її небажанням долучатись до товариства однолітків, і більшим, ніж зазвичай, прагненням до самотності. Дівчатка частіше, ніж хлопчики, відчувають соціальну ізоляцію, невербальне або емоційне залякування. Душевний біль від такого виду булінгу може бути таким же сильним, як від фізичного насильства, і тривати значно довше.

Що необхідно робити: використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їх день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

КІБЕРБУЛІНГ

Кіберзалякування, кібербулінг – це кіберзалякування (кібернасильство) або булінг у кіберпросторі полягає у звинуваченні когось з використанням образливих слів, брехні та неправдивих чуток за допомогою електронної пошти, текстових повідомлень і повідомлень у соціальних мережах. Сексистські, расистські та подібні їм повідомлення створюють ворожу атмосферу, навіть якщо не спрямовані безпосередньо на дитину.

Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп’ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.

Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у школу й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв’яжіться з місцевими правоохоронними органами.

НАСЛІДКИ ШКІЛЬНОГО НАСИЛЛЯ

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;

негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;

неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;

девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ВЧИТЕЛІ

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

БУЛІНГ В УКРАЇНІ

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

 

БЕЗПЕКА

Безпека дітей під час війни

Сьогоднішня ситуація в країні є дуже стресовою для дітей: постійні сирени, вибухи, знервовані дорослі, військові зі зброєю і, навіть, втрата батьків та рідних. Багато дітей під впливом таких умов мають емоційні зриви, починають істерики, не завжди усвідомлюють свою поведінку.

Безперечно, що в умовах надзвичайних ситуацій внаслідок ведення бойових дій дорослим хочеться знати як це впливає на дітей. Але слід пам’ятати, що не можна тиснути на дитину, змушуючи її розповідати в деталях, як вона себе почуває. 

Водночас дуже важливо в доступній формі пояснити дитині, що таке війна і як себе слід убезпечувати. Зокрема, необхідно «відпрацювати»  поведінку під час воєнних дій: пояснити необхідність миттєвого виконання ваших команд; скласти разом з дитиною «тривожну валізку», пояснити їй, що де знаходиться і для чого потрібне; якщо дитина залишається вдома сама, навчити її алгоритму дій під час повітряної тривоги.

Не слід забувати й про ризик замінувань, причому не лише в зонах безпосередніх бойових дій чи на окупованих територіях.  Тому дитину необхідно проінформувати, як поводити себе на вулиці, якщо вона побачила іграшку, невідомий предмет або незвичну річ.

Сучасні діти мають доступ до різноманітних ґаджетів та мережі інтернет, тому зловмисники користуються їх віковою наївністю. Відповідно, слід попередити юних користувачів про те, що не можна ділитись ні з ким особистою інформацією (про місце проживання, чи сама вдома і т. і.); надсилати на прохання фото техніки чи об’єктів; переходити за пропонованими посиланнями; приєднуватися до груп чи квестів у соцмережах тощо.

Бережімо своїх дітей, адже вони – майбутнє української нації!

АТЕСТАЦІЯ 2022-2023

 

17.03.2023 в нашому закладі відбулося засідання атестаційної комісії I рівня. Вітаємо педагогічних працівників з підвищення та підтвердження кваліфікаційного рівня. Бажаємо всім плідної праці та творчого натхнення в роботі!

 

Мета проведення свята - знайомство суспільства з діяльністю планетаріїв і пропаганда астрологічних знань. Людям властиво захоплюватись сяйвом зірок на нічному небі. Ця неземна краса заворожує, надихає, змушує задуматися про вічну гармонію та неосяжність такого загадкового явища, як Всесвіт

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПЛАНЕТАРІЇВ

ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОГО ВИХОВАНЦЯ

 

ШЕВЧЕНКО - УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК

Тарас Шевченко — знаменитий український поет, прозаїк, художник і громадський діяч зі світовим ім'ям. Він завжди був патріотом України, вся його творчість, в основному, присвячена українському народу. Тарас Григорович мріяв про звільнення українців від соціального та політичного гніту. 9 березня виповнюється 209 років від дня народження драматурга.

"Маленьким дітям про великого Тараса" до дня народження Т.Г.Шевченко

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

 

ЗІ СВЯТОМ ВЕСНИ, ЧАРІВНОСТІ, КРАСИ І ЖІНОЧНОСТІ!

 

Зі святом весни, чарівності, краси і жіночності! Нехай кожен день буде таким, як цей: наповнений усмішками, захопленням, любов'ю, турботою і радістю. Будьте щасливі, милі дами!

 

Працівники КЗ "ДНЗ 457" провели акцію "Разом - ми сила!". Для наших незламних Захисників були сплетені маскувальні сітки, сформовано пакети сушених овочів для борщу та випечено смаколики.Дякуємо Вам, захисники та захисниці, за можливість працювати, навчатися, жити та мріяти! Саме Вам ми завдячуємо кожним новим днем. Ваша сміливість та відвага вражають увесь світ!

Акція "Разом - ми сила"

Для педагогів

«Як оптимізувати художню діяльність дітей раннього віку»

 Діти 2,5—3 років уже впевненіше тримають художні інструменти, ритмічніше орудують олівцем, а в їхніх малюнках з’являються не лише різно направлені лінії та штрихи, а й дугоподібні лінії та спіралі. Дитина вже може назвати свій малюнок, однак образи ситуативні та нестійкі, тому назви можуть одразу змінюватися. До того ж вона ще не може повторити ті образи, які щойно зобразила. У кінці третього року життя в малюнках дітей починають з’являтися замкнені в коло лінії. Це засвідчує перехід дитини на наступний рівень у розвитку її зображувальних умінь.

Щоб сприяти розвитку образотворчої діяльності дітей раннього віку, дотримуйтеся таких напрямів роботи:

–           розглядайте з дітьми картини живопису, ілюстрації, коротко розповідайте про їхній зміст;

–           формуйте елементарні художньо-технічні вміння — правильно тримати олівець, пензлик тощо;

–           ознайомлюйте з різними зображувальними засобами й техніками — малювання пальчиками й долоньками, ватними паличками тощо;

–           заохочуйте до вільної художньої діяльності;

–           стимулюйте дитину коментувати процес малювання чи ліплення — розповідати, що чи кого вона малює, що робить цей персонаж.

Підтримайте дитину в її художніх проявах, похваліть її, зазначте, як добре вона попрацювала, й віддайте належне її художнім роботам.

Для художнього розвитку дитини раннього віку вкрай важливим є сприймання художніх творів.

Оберіть картини живопису й ілюстрації до книг. За тематикою вони мають бути на близькі та зрозумілі дітям теми — іграшки, сім’я, тварини, дім тощо. Картини мають зацікавлювати дітей, стимулювати їх розглядати та показувати персонажів і деталі, а згодом — брати участь в обговоренні. Тому найліпше дібрати тематичні картини з одним-двома персонажами та їхньою дією — наприклад, дівчинка пестить тваринку, хлопчик запускає на воду кораблик, зайчик втікає від лисички .

Картини, які ви пропонуєте для сприймання групі дітей раннього віку, мають бути не менше розміру АЗ, для однієї дитини — А4;  вони мають містити одного центрального персонажа й кількох другорядних. Також на картині не має бути великої кількості дрібних деталей.

Розташовуйте дітей так, щоб їм було зручно сприймати художній твір. Запропонуйте дітям сісти на килимок чи за стіл, щоб розглянути ілюстрації в індивідуальних альбомах, розміститися на стільчиках, розставлених півколом, та розглянути зображення, спроектоване на великий екран;  стати навколо репродукції, якщо вона розміщена на мольберті.

Розглядайте разом із дітьми художні твори в першій половині дня, при гарному освітленні. Тривалість такої діяльності —5—7 хв.

Оберіть один із методів роботи з картинами. Розкажіть стислу оповідку, казку чи історію з шести-восьми речень; показуйте й розглядайте на картині частину зображення чи окремого персонажа; влаштуйте гру за мотивами картини. Дотримуйтеся саме такої послідовності.

Навчайте дітей відтворювати образи навколишнього світу в різних видах художньо-продуктивної діяльності — малюванні, ліпленні та аплікації. Пропонуйте дітям художні техніки, що відповідають їхнім віковим можливостям. Нові прийоми вводьте та ускладнюйте поступово. Не намагайтеся охопити все одразу, формуйте одне технічне вміння за раз.

Щоб дитина створила художній образ, заздалегідь підготуйте основу для такої роботи. Намалюйте чи наклейте на аркуші частину зображення. Наприклад, намалюйте ляльку у платтячку, яке діти оздоблюватимуть плямками-«горошинками», або наклейте зображення зайчика, сліди якого малюватимуть діти.  Такі основи потрібні, щоб дитина раннього віку вчилася сприймати й бачити образ на картинах, малюнках і власних зображеннях, а також розуміла, що чи кого вона малює.

У ранньому віці образотворча діяльність інтегрована з іншими видами — ігровою, комунікативною тощо. Це дає змогу використовувати весь простір групи, щоб розмістити художні твори та використовувати їх під час організації різних видів діяльності дітей. Але для групової активності, індивідуальної роботи дітей чи вільного малювання створіть окремі зони — за столом, біля магнітної дошки, на килимку тощо.

У просторі групи практикуйте різні варіанти розміщення дитячих робіт. Це дасть змогу привернути увагу дітей до результатів їхньої художньої діяльності.

Склейте дитячі роботи у стрічку, щоб утворилося незвичайне «квіткове поле» чи «довга дорога». Або вклейте дитячі роботи до теми «Сніжинка» на місця шибок у «вікно», намальоване на ватмані — отримаєте «зимові візерунки на вікні».

Організовуйте образотворчу діяльність у різних формах: загальногруповій; підгруповій — чотири-вісім дітей; індивідуальній — одна-три дитини.

.    Індивідуально відпрацьовуйте окремі елементарні художньо – технічні вміння та навички, які діти потім застосовуватимуть під час зображувальної діяльності у групі. Така форма дасть змогу ефективніше навчати дитину правильно тримати пензлик, олівець, штамп чи інші зображувальні інструменти та діяти з ними. Навчати дитину тої чи тої художньої техніки також ліпше індивідуально. Відтак діти застосовуватимуть ці вміння у груповій взаємодії, коли створюватимуть тематичні роботи з різних художніх матеріалів.

Під час загальногрупової форми роботи пропонуйте дітям розглядати картини й ілюстрації; організовуйте ігри художнього змісту, ігри на розвиток сприймання кольорів, форм тощо.

Заохочуйте дітей до вільної художньої діяльності. Тут доцільною буде підгрупова форма організації дітей. Запропонуйте альтернативу традиційним розмальовкам. Розмістіть на трьох столиках різні пластичні матеріали: тісто трьох-чотирьох кольорів, пластилін і масу для ліплення. Об’єднайте дітей у підгрупи та спонукайте поліпити цими матеріалами. Підходьте до кожного столу й за потреби показуйте дітям прийоми роботи з тим чи тим матеріалом. Зазвичай малюкам цікаво спробувати те, що робить вихователь, тож вони перейматимуть прийоми та вигадуватимуть свої.

Щоб урізноманітнити прийоми роботи, поруч із тістом чи пластиліном покладіть невеличкі предмети. За допомогою них діти можуть залишати «сліди» на поверхні тіста,  або ховати й відшукувати їх у великому шматку тіста.

Вже з раннього дитинства важливо виховувати в дітей естетичне ставлення до навколишнього, уміння бачити й відчувати прекрасне, розвивати художній смак і творчі здібності. Психологи довели, що художня діяльність не лише сприяє розвитку в дитини уяви, образного мислення та допомагає розкрити природні таланти, а й дає змогу вдосконалювати дрібну моторику рук і позитивно впливає на розвиток мовлення.

 

ІНСТРУКТАЖІ ДЛЯ БАТЬКІВ (ВЕСНА)

 

ВИХОВАТЕЛЯМ НА ДОПОМОГУ

 ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З БАТЬКАМИ В СУЧАСНОМУ ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

 Сучасна наука оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дають змогу стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості.

Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: «педагоги – діти – батьки». Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Позиція дитини потребує поваги, розумного захисту і підтримки з боку дорослих учасників взаємодії.

 На сучасному етапі складна й відповідальна просвітницька робота закладу дошкільної освіти спрямована на розширення й поглиблення уявлень членів родин про сучасні освітні завдання, роль вікових та індивідуальних особливостей дитини в її особистісному становленні, сутність компетентності як інтегративну якість особистості. Нині вкрай важливо узгодити позиції та очікування педагогів і батьків, принаймні по основних напрямах, гуманізувати взаємодію, налаштуватися на необхідність професійного та особистісного самовдосконалення.

Педагогічний колектив має взяти собі за пріоритетні напрями роботи з батьками: сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят; залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей; всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу; залучення батьків до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників; формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому.

Показниками результативності взаємодії можна вважати наявність у дошкільному закладі доброзичливої атмосфери між вихователями та батьками, високий рівень загальної та педагогічної культури батьків і педагогів, їх зорієнтованість на самовдосконалення і саморозвиток, створення умов для повноцінного розвитку дошкільнят. Ключові слова: сім’я, сімейне виховання, робота з батьками, педагогічна діяльність, педагогічна культура батьків, сучасний заклад освіти.

Важливим складником освітнього процесу сучасного закладу освіти є організація роботи з батьками вихованців. Сім’я є головним соціальним інститутом, де формуються та розвиваються соціально значущі цінності і настанови особистості, де відбувається соціалізація і виховання покоління, що підростає.

Модернізація дошкільної освіти не може не торкнутися сучасної сім’ї, лишити родину стороннім спостерігачем змін, що відбуваються у першій її ланці, не зачепити її інтересів.

Ефективне впровадження базової програми освіти потребує оновлення стратегії й тактики взаємодії педагогів з батьками, зміни її векторів та акцентів, осучаснення предмета розмов, розширення спектра життєво важливих проблем, надання зустрічам більшої щирості, відвертості, конструктивності, звільнення від надмірної формалізованості.

Звернення до історії засвідчує, що питання сімейно-шлюбних відносин віддавна привертали увагу мислителів. Серед них передусім варто назвати Платона, Аристотеля, Ф. Бекона, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта.

Проте комплексного аналізу сім’я вперше набуває лише у Г. Гегеля, який у межах своєї «Філософії права» дійшов висновку, що сім’я – це складне і багатомірне утворення, основними системоутворюючими моментами якого є шлюб, власність і діти.

Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).

Так, видатний педагог Я. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці:

«Сім’я є істинним органом виховання». Інший погляд на сім’ю мав Р. Оуен. Він розглядав сім’ю як перешкоду на шляху формування нової людини. На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Сковорода, С. Русова, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, Т. Лубенець, Г. Ващенко. Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дають змогу стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості (Ю. Азаров, Ф. Байков, Е. Васильєва, В. Гуров, Е. Каган, Т. Кулікова, П. Лесгафт, А. Харчев, Т. Шеляг та ін.). У нових умовах суспільного, освітнього й технічного розвитку законодавство України чітко визначає межі відповідальності сім’ї за навчання і виховання дітей: саме батьки чи особи, які їх замінюють, зобов’язані постійно дбати про своїх дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей, зміцнення фізичного здоров’я, отримання загальної освіти та інше. Сім’я – це первинне природне середовище, джерело духовної та матеріальної підтримки для дитини. З-поміж багатьох функцій, які виконує сім’я, найважливіша – виховна. Однак кризові явища, притаманні сучасному українському суспільству, економічні труднощі гальмують адаптацію сім’ї як соціального інституту до нових умов, негативно позначаються на її виховній ролі. Нині не кожна сім’я готова взяти на себе всю відповідальність за соціалізацію дітей. Сім’я не є ізольованим мікросередовищем: багатоканальні зв’язки з’єднують її із суспільством; різноманітні зовнішні чинники впливають на здійснення. Важливе місце тут належить закладам освіти, педагогам, які завдяки фаховій освіті володіють необхідними психолого-педагогічними знаннями, професійними вміннями і навичками, виступають важливим складником у педагогічній співдії «дитина – батьки – вчитель».

У сучасних умовах координацію виховних дій сім’ї покладено на заклад освіти і від того, як організована і реалізована робота з батьками дітей, значною мірою залежить успішність процесу їх навчання і виховання.

 Важливим завданням є широке залучення батьків, усіх дорослих членів сім’ї до співпраці з педагогічним колективом, до активної участі в житті закладу освіти. Встановлення і підтримання педагогічної співдії «діти – батьки –педагоги» необхідно вибудовувати на принципах взаємоповаги, довіри, відповідальності та рівноправного партнерства. Основою такої співдії має стати єдність у ставленні до дитини як до найвищої цінності.

Зміст педагогічної діяльності педагога має спрямовуватись на підвищення готовності батьків до виховання дітей, на усвідомлення ними важливості відповідального батьківства, на передачу всім дорослим членам родини певної психолого-педагогічної, фізіолого-гігієнічної, правової інформації, на формування в них відповідних практичних умінь і навичок.

 Діяльність батьків і педагогів заради інтересів дитини буде успішною лише в тому разі, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її в різних ситуаціях, що допоможе дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, попереджати негативні прояви в поведінці.

Важливими завданнями в діяльності педагогів є налагодження партнерських взаємин і спільних інтересів з родиною кожної дитини, створення атмосфери довіри, взаєморозуміння, взаємодопомоги, співтворчості у вихованні та навчанні молодого покоління.

Останнім часом спостерігається певне звуження цього аспекту діяльності закладу освіти і педагога, самоусунення педагогічних колективів від роботи з сім’ями дітей. Як наслідок, виникає відчуження сім’ї від закладу освіти, педагогів – від батьків, родини – від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини. Організація роботи з батьками в сучасному закладі освіти має здійснюватися за такими основними напрямами: – вивчення сімей, їх виховного потенціалу; – включення батьків, усіх дорослих членів родини у освітній процес як його рівноправних учасників, інтеграція зусиль і гармонізація взаємин педагогічного колективу і батьківської громадськості в створенні сприятливих умов для ефективної роботи освітнього закладу; – формування педагогічної культури сучасної сім’ї та організація психолого-педагогічної просвіти батьків; – організація роботи з сім’єю вихователів, психолога, соціальних педагогів, лікаря тощо.

Організація роботи з батьками в закладі освіти – багатоаспектна і має значні педагогічні можливості. Успіх в організації роботи великою мірою залежить від особистості й авторитету педагога, його професійності, високих моральних, людських якостей, уміння спілкуватися з батьками, колегами, дітьми. Розглянемо перший аспект роботи з сім’ями в сучасному закладі освіти. Оновлення неформальних взаємин між педагогами і батьками, створення бази співробітництва щодо виховання дитини, визначення умов і факторів, які сприятимуть ефективній співдії сім’ї та закладу освіти. Стосовно сім’ї заклад освіти має бути консультативним і просвітницьким центром з психолого-педагогічних питань виховання. Формами вивчення виховного потенціалу сім’ї можуть бути відвідування сім’ї, листування з батьками, запрошення батьків до ЗДО. Ознайомлення з побутовими умовами життя дитини сприяє уявленню педагога про характер, інтереси та нахили дитини, її ставлення до батьків, старших і молодших членів сім’ї. Родинні традиції, народні, національні звичаї є могутнім джерелом формування морально-етичних норм особистості дитини, долучення її до історичних витоків свого народу, виховання поваги до інших народів. Важливою місією педагогічних колективів є допомога сім’ї у відродженні, збереженні, підтримці традицій народної педагогіки. Розглянемо наступний аспект організації роботи з батьками – об’єднання батьків у згуртований колектив.

Провідною формою роботи з батьками, яка характеризуються значною педагогічною доцільністю, є батьківські збори. Батьківські збори – це громадський орган, який своїми рішеннями визначає завдання, зміст, напрями роботи батьківського колективу, групи, освітнього закладу. Порядок їх проведення довільний, на розсуд педагога. На батьківських зборах згуртовується колектив батьків, формується загальна думка щодо актуальних проблем життєдіяльності класу, формується педагогічна культура батьківської громадськості. Батьківські збори виявляють думки і точки зору як батьків, так і вчителя, виробляють колективні рішення і спільні єдині вимоги до навчання і виховання дітей. Ефективність батьківських зборів значною мірою залежить від вибору педагога для обговорення з батьками актуальних для них педагогічних проблем. На батьківських зборах відбувається обрання батьківського комітету класу; підбиття підсумків роботи, систематичне ознайомлення батьків із завданнями, новим змістом і напрямами освітнього процесу, специфікою роботи сучасного закладу освіти. Батьки отримують інформацію про нормативно-правове підґрунтя нововведень в освіті. З урахуванням сучасних вимог до урізноманітнення форм проведення батьківських зборів організовуються «круглі столи», практикуми, семінари, тематичні дискусії самих батьків із запрошенням фахівців з різних галузей знань, у чиїх консультаціях зацікавлені родини учнів. Пріоритетним аспектом у роботі освітнього закладу з батьками є організація педагогічного всеобучу з метою формування їхньої педагогічної культури.

 Формування педагогічної культури батьків є частиною соціальної політики сучасного українського суспільства, оскільки послаблення інституту сім’ї – серйозна проблема соціальної політики держави. Важливе завдання закладу освіти – допомогти батькам у виконанні ними функції вихователів. Під цими функціями розуміється не тільки створення гармонійних взаємин між батьками та дітьми, але й їхніх передумов: певного способу життя і доброзичливих взаємозв’язків усіх членів родини. Отже, формування педагогічної культури сучасної сім’ї – це процес виховання і перевиховання дорослих: батьків, інших членів родини, навіть опосередковано дітей, який може бути корисний і необхідний і тим батькам, які не відчувають проблем, виховуючи своїх дітей. Усі ці форми роботи сприяють підвищенню рівня педагогічної культури батьків, їхньої психолого-педагогічної компетентності в питаннях сімейного виховання, виробленню єдиних підходів усіх членів родини і педагога до виховання дитини. Дуже важливим є залучення батьків до визначення тематики занять і заходів. Особливо ретельно спланованого індивідуального підходу потребує робота з багатодітними, неповними та неблагополучними сім’ями. Допомогу таким сім’ям щодо поліпшення їхніх матеріальних умов, розв’язання фінансових питань, забезпечення освітнього процесу і відпочинку дітей рекомендуємо організувати зусиллями громадськості (йдеться про піклувальні ради, батьківські ради). Заклад освіти має стати таким сім’ям надійною опорою та партнером. Одним з проблемних залишається такий аспект організації роботи з батьками дітей у сучасному закладі освіти, як корекція виховної діяльності родин, умови життя в яких негативно впливають на розвиток особистості дитини. Корекція виховної діяльності таких родин має починатися з глибокого і змістовного вивчення педагогом умов життя, побуту, взаємин між дорослими і дітьми, особистості кожного з батьків, рівня їх загальної та педагогічної культури. Важливо, аби педагог не тільки виявив основну причину неблагополуччя, але і його витоки, закладені в особистостях батьків, інших дорослих членів сім’ї, визначив найбільш істотні помилки в сімейному вихованні та шляхи їх усунення, тобто окреслив можливості застосування індивідуального підходу до членів таких родин. Такий підхід вимагає від педагога спеціальних професійних умінь, обов’язкового дотримання педагогічного такту, доброзичливого ставлення до батьків і дітей у будь-яких ситуаціях. Найважливішими умовами роботи педагога з неблагополучними сім’ями є врахування індивідуальних особливостей кожної родини, вміння зрозуміти труднощі та негаразди, опора на позитивне в особистості кожного з дорослих і дитини, віра в можливість покращення морально-психологічного клімату родини за умови копіткої роботи з нею, розуміння специфічності кожного випадку сімейного неблагополуччя. Педагогу в організації корекції виховної діяльності в таких сім’ях необхідно враховувати, що останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості неповних сімей, які утворилися внаслідок розлучення, смерті одного з батьків тощо, такі родини мають обов’язково бути на обліку психологічних служб, а робота з такими сім’ями має бути спланована педагогом спільно із психологом, соціальним педагогом. Доцільно звернути увагу на сім’ї, що утворились у результаті повторних шлюбів, і діти в них виховуються нерідним батьком чи матір’ю, а також на сім’ї, у яких виховні функції здійснюють піклувальники чи опікуни. Завдання педагога – допомогти встановити контакт з дитиною, проаналізувати стосунки, які складаються в сім’ї. Допомогою в організації сімейного виховання одиноким матерям, батькам стануть спеціальні факультети університетів педагогічних знань, індивідуальні форми роботи, ретельно сплановані педагогічним колективом. Необхідно тримати такі сім’ї на особливому обліку піклувальної ради, у разі потреби здійснюючи потрібні заходи щодо матеріального забезпечення навчання, розвитку і виховання дітей. Доцільно наголосити на необхідності тісної взаємодії психологічної служби і вихователя. Саме практичний психолог мусить допомогти педагогам і батькам знайти вихід з конфліктної ситуації, оволодіти навичками та прийомами міжособистісного спілкування.

Робота з батьками і сім’ями дітей – один з найважливіших напрямів діяльності сучасного педагога і одночасно одна з «найвужчих» ланок у його практичній діяльності. У зв’язку з цим значно зростає актуальність підготовки майбутніх педагогів до проведення роботи з батьками, організації їх педагогічного всеобучу. Отже, ефективність усієї виховної системи закладу освіти забезпечується насамперед взаємодією педагогів з батьками дітей, утвердження батьків, усіх дорослих членів родини як суб’єктів цілісного виховного процесу, формуванням у них установки на самостійну творчу діяльність шляхом упровадження активних форм, передових технологій і методик психолого-педагогічної просвіти

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

 

ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВЕСНИ!

 

Перший день весни - це особливий день, коли зима остаточно відступає, і природа починає прокидатися від зимового сну. Зазвичай це дуже очікувана пора року, коли люди починають готуватися до весняних свят, висаджують перші рослини, прикрашають свої оселі свіжими квітами і відкривають свої серця для нових почуттів та можливостей.