РОЗДІЛ ПЕДАГОГАМ
02.02.2023
Консультація для педагогів:
Ігрова діяльність – значення для життя та розвитку дитини дошкільного віку.
Завдяки іграм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шукаємо у людей і які нам хотілося б прищепити дітям за допомогою оповідань, бесід та навчання. Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Залежно від ходу гри дитина мусить оцінювати загальну обстановку і швидко та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити.
Гра - це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати і, головне, - мислити, спостерігати, доводити розуміти, творити.
Діти всіх народів світу мають суспільну характерну рису - вроджений потяг до гри.
А уявити дитинство без неї взагалі неможливо. Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання у дитини - це бажання рухатися. Дитина рухається під час гри. В гру вона вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя.
Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини.
Гра - це не просто розвага, а особливий метод введення дітей у творчу діяльність, метод стимулювання їх до діяльності. Ігри привчають дітей долати труднощі психічні і фізичні навантаження, виховують чесність, колективізм, дисциплінованість.
Гра, розвиваючи психічні, фізичні сили дитини, сприяючи освоєнню навколишнього світу і людських відносин, пробуджує, залучає її творчий потенціал. Залежно від того, в які ігри грає дошкільник, можна говорити про його здібності, задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку на найближчий час. Задовго до того, як гра стала предметом наукових досліджень, вона широко використовувалася як один з важливих засобів виховання дітей. Час, коли виховання виділялося в особливу суспільну функцію, сягає глибини століть, і з тієї ж глибини століть виходить гра як засіб виховання.
Для дитини гра - засіб самореалізації та самовираження. Гра дозволяє дитині вийти за рамки обмеженого світу «дитячої» і побудувати свій власний світ. Але у дитини є інші заняття, які вона грою не називає, хоча в них вона також вільна в реалізації своїх бажань. Це малювання, ліплення, конструювання. Однак, на відміну від гри, в них є відчутний, матеріальний результат - малюнок, будівля тощо.
Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом всього життя. Не дивно, що проблема гри приваблювала і приваблює до себе увагу дослідників, не тільки педагогів і психологів, але й філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців і біологів. Природно, що представників наукових галузей у грі цікавлять свої аспекти, але всі вони притримуються однієї думки, що гра - невід'ємна частина людської культури. До праці людину примушували життєві потреби, пов'язані з необхідністю здобувати їжу, оберігати своє майно, турбуватися про житло і т. д. Праця, полювання, війна із сусідніми племенами - все це супроводжувалося почуттями радості, задоволення смутку. Бажання знову пережити відчуття, які вони отримували в тій чи іншій діяльності спонукало первісну людину до обрядових ігор, танців, пісень. Таким чином, в історії суспільства праця старша за мистецтво та ігри.
Але в житті окремої людини гра, на думку Г. В. Плеханова, передувала праці. В цьому полягає соціальне призначення гри: вона слугує засобами передачі «культурних досягнень з роду в рід» готує дітей до праці Г. В. Плеханов звертав увагу на те, що гра соціальна і за своїм змістом, оскільки діти відображають те, що бачать навкруги, в тому числі і працю дорослих. Так як в людському суспільстві склався поділ праці на чоловічі і жіночі види та обов'язки, то хлопчики й дівчатка в іграх беруть приклад з тих представників статі, до яких належать самі. Ускладнення знарядь праці, перехід до полювання, тваринництва, землеробства, привели до змін положення дитини в суспільстві: малюнок уже не міг брати безпосередньо участь в праці дорослих, оскільки вона вимагала вмінь, знань, навичок, спритності і т. д. Дорослі почали виготовляти іграшки для вправлення дітей в трудових діях. Виникли ігри - вправи, в ході яких дитина оволодівала необхідними навичками та вміннями в користуванні знарядь праці так як іграшки були їх моделями.
Нарешті, з виникненням різноманітних ремесел, розвитком техніки, складних знарядь праці іграшки перестали бути моделями. Вони нагадували знаряддя праці зовнішнім виглядом, але не функціями. Іншими словами, іграшки стали образом знарядь. З такими іграшками працювати не можна, але можна це зображати. Виникає рольова гра, в якій проявляється прагнення дитини до активної участі в житті дорослого. Рольова гра виникає не під впливом внутрішніх, вроджених інстинктів, а в результаті цілком визначених соціальних умов життя дитини в суспільстві. Дорослі, в свою чергу, сприяють поширенню дитячої гри за допомогою спеціально створених іграшок, правил, ігрової техніки, які передаються з покоління в покоління, перетворюючи саму гру на частину культури суспільства. Протягом соціально-історичного розвитку людства гра набуває все більшого значення для формування особистості дитини. З її допомогою діти оволодівають досвідом взаємодії з оточуючим світом. Засвоюють моральні норми, способи практичної та розумової діяльності, які вироблені багатовіковою історією людства В грі діти знаходять вираження основних своїх потреб. Перш за все, дитині притаманне прагнення до самостійності, активної участі в житті дорослого. В процесі формування дитини розширюється усвідомлений нею світ, виникає внутрішня потреба брати участь в такій діяльності дорослих, яка в реальному житті дитині не доступна. У грі дитина бере на себе роль прагнучи наслідувати дорослих, образи яких збереглися в її досвіді. Граючись, дитина діє самостійно, вільно виражаючи свої бажання, уявлення, почуття. На відміну від повсякденного життя, де дитину постійно вчать, (не бігай, не впади, мий руки, не вигадуй), в грі дитина може все: літати в космосі, навчати учнів в школі і т.д. Таким чином, як зауважив К. Д. Ушинський, «пробує свої сили», проживаючи те життя, яке на неї чекає в майбутньому.
Дитині перших років життя притаманна потреба в пізнанні навколишнього світу. Дитячі ігри дозволяють їй пізнати нове, роздумувати над тим, що уже ввійшло в її досвід, виражати своє ставлення до того, що являється змістом гри. Н. К. Крупська так говорила про гру: «Гра - це серйозна форма навчання. Дитина - істота, яка росте і розвивається. Рух - одна з умов її повноцінного росту і розвитку. Потреба в активних рухах задовольняється у всіх видах ігор, особливо в іграх рухливих і дидактичних.
Дуже великі можливості гри в задоволенні потреби в спілкуванні, що властива дитині. Граючись, діти вступають в стосунки взаємного контролю і допомоги, вимогливості, підкори. Наявність таких відносин говорить про те що граюча група дітей стає «граючим колективом».
В іграх різної складності дитина оволодіває компонентами, які властиві будь-якій діяльності: вчитися ставити мету, планувати, прагнути до результату. Потім вона переносить ці уміння в інші види діяльності, перш за все в трудову. Гра є воротами, які ведуть у навчальну діяльність як в онтогенезі, так і у власній лайці становлення навчальної діяльності на тому або іншому конкретному навчальному змісті. На початковому етапі формування навчальної діяльності ігрова пропедевтика має більше, ніж розгорнутий, характер і значну питому вагу, ніж тоді, коли вона вже якоюсь мірою склалася. У дослідженнях В.Давидова показано, «що початкова форма повноцінної навчальної діяльності може бути тільки колективною і спільною діяльністю самих дітей і вчителів».
Гра дає змогу установити змістовні опосередковані взаємини в дитячому колективі. Це означає, що саме через гру дітям цього віку відкривається зміст засвоюваних предметно-змістовних зв'язків і стосунків. Гра не втрачає дидактичного значення і за межами початкової школи, тобто вона є і у сформованій навчальній діяльності. Ігрова діяльність закономірно посідає своє власне і не менш важливе місце у шкільному навчанні.
Консультація для батьків та педагогів: (Булінг)
«Як навчити дитину цивілізовано виражати свій гнів»
Гнів є сильною та суперечливою емоцією. У дітей дошкільного віку гнів виникає як реакція протесту на ситуацію, яка її не влаштовує, тому дитина прагне її змінити.
Гнів є однією з базальних емоцій: людина отримала його внаслідок еволюційних процесів. У тваринному світі гнів необхідний для того, щоб вижити, подолати ворога, стати ватажком зграї. Однак у світі людей діють інші закони.
Побутує думка, що сердитися — погано, бо це призводить до бійок, сварок та образ. Однак недаремно існують вислови «праведний гнів», «спортивна злість». Такі переживання часто необхідні для того, щоб упоратися зі складним завданням чи відстояти свої погляди. Гнів виникає у відповідь на ситуацію, що людині не подобається, що висуває перешкоди на шляху досягнення мети. Тоді відбуваються зміні на тілесному рівні: підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихання стає частішим. Маленькі діти можуть кричати, битися, кидатися предметами. Трохи подорослішавши, вони починають обзиватися та плюватися. Підлітки та дорослі часто стримуються і навіть посміхаються, незважаючи на пристрасті, які вирують усередині, хоч іноді вони поводяться аж надто бурхливо.
Однак відомо, що гнів може мати і позитивний ефект — він мобілізує внутрішні сили організму. Це нерідко допомагає подолати самого себе у складній ситуації або захистити слабкого. А спортсмени в такому стані навіть встановлюють рекорди.
Як перевести гнів у мирне русло? Зазвичай дорослі закликають дитину взагалі ніколи не сердитися та жодним чином не висловлювати своїх переживань. І тоді щоразу, коли вона відчуває гнів (а не відчувати його вона не може — це фізіологічний механізм, що запускається у будь-якій ситуації, що не задовольняє людину), вона думає, що з нею відбувається щось погане, соромиться себе, внаслідок чого ще більше сердиться Однак залежно від темпераменту, особистісних якостей, а також стилю батьківського виховання одні люди сердяться переважно на себе, інші — виключно на своє оточення.
Що мають зробити батьки, щоб навчити дитину переживати гнів:·
- озвучити стан дитини;
- приєднатися до її почуттів;
- допомогти дитині виразити гнів адекватним способом;
- обговорити з нею ситуацію.
Озвучити стан дитини дуже важливо, адже вона вчиться розпізнавати свої почуття за умови, якщо дорослі їх називають. Коли батьки озвучують її почуття, дитина вже з 3 – 3,5 років не вважає себе поганою, якщо з нею відбувається щось, що не подобається батькам. Вона починає розуміти, які емоції переживає в тій чи тій ситуації: злість, сум, радість, здивування, страх тощо. І тоді з’являється можливість вибору: можна проявити переживання різними способами.
Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то батькам важливо сказати, що вони бачать її стан: «На мою думку, ти гніваєшся… (на когось чи на щось)». Якщо дитина звикла звинувачувати в усьому інших, вона досить швидко яскраво опише, які погані люди її оточують. А от дитина, яка приховує свої переживання, може одразу не зізнатися, що трапилося. На жаль, це відбувається з остраху, що батьки засудять її, тому їм доведеться докласти зусиль, щоб розговорити таку дитину. Можна просто сказати прямо: «Я бачу, що ти сумний — напевно, щось трапилось. І я хочу тобі допомогти». Можна поділитися спогадами з власного дитинства: «Коли я була маленькою, то дуже засмучувалася, якщо …» — далі наводиться ситуація, подібна до тієї, що сталася з дитиною.
На жаль, дорослі здебільшого не намагаються приєднуватися до почуттів дитини, обходять стороною цей важливий момент і одразу починають давати поради. Потім, правда, дивуються, чому після їхніх корисних і правильних рекомендацій замість подяки чують докір: «Ти мене не розумієш!». Річ у тім, що лише приєднавшись до почуттів дитини, дорослі допомагають їй від них звільнитися, заспокоїтися та відкритися для конструктивного обговорення.
Коли дитина сердиться, вона часто говорить про те, як би хотіла помститися кривднику. Інший варіант поведінки — щира віра в те, що життя тепер закінчилося і вихід лише один — померти. Обидві реакції засвідчують сильні почуття Батькам у таких випадках варто говорити, що вони розуміють емоції дитини. Наприклад: «Відчуваю, ти такий злий, що готовий добряче допекти своєму кривднику». Або «Коли потрапляєш у неприємну ситуацію, та ще привселюдно, справді хочеться крізь землю провалитися». Такими коментарями батьки, з одного боку, демонструють дитині свою готовність вислухати та підтримати, а з іншого — розширюють її уявлення про те, що конкретно зачепило та спровокувало гнів. Адже дитина часто не розуміє, що саме її так сильно розсердило. Тому важливо, щоб дорослий проводив такі логічні зв’язки. І бажано робити це не на піку роздратування дитини, а після того, як вона заспокоїться. Допомагаємо дитині виразити гнів адекватно.
Гнів закладено в людині природою для того, щоб вона могла себе захистити у випадку небезпеки.
Якщо гнів постійно стримувати, то напруга починає накопичуватися в певних зонах тіла, через це виникають м’язові спазми. Невдовзі з’являється погане самопочуття, біль, дитина стає неуважною, плаксивою та роздратованою. Тому так важливо своєчасно «звільнитися» від гніву та злості. Зрозуміло, що битися, лаятися, кусатися, плюватися є забороненими прийомами. Однак важливо, щоб відбулася реальна дія. Можна запропонувати певним звуком або рухом виявити злість, яку вона переживає в даний момент. Нехай це буде:
- крик, вереск;
- ·гарчання;
тупотіння ногами; - Биття подушки;
- кидання м’яких кубиків об стіну.
Також можна намалювати свій гнів, а потім пошматувати малюнок. Добре, якщо батьки зроблять те саме разом із сином чи донькою.
Обговорюємо те, що відбулося.
Після того як дитина втішилася, необхідно в спокійному тоні обговорити, що насправді її так роздратувало. Адже всіх, наприклад, штовхають, однак не всі через це зляться. Здебільшого за такими сильними емоціями приховують переживання, пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників тощо. Якщо виявити справжні мотиви та потреби, можна знайти спосіб їх задоволення.
У кожній родині може бути свій «законний» спосіб вираження злості. Окрім перерахованих варіантів, можна, наприклад, ще раз пригадати всю ситуацію та придумати різні варіанти її завершення.
Завдання дорослих: навчити малюка виражати свої почуття адекватно та цивілізовано.
Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє поясніти це іншим. Зможе виражати злість у прийнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.
тупотіння ногами;
У кожній родині може бути свій «законний» спосіб вираження злості. Окрім перерахованих варіантів, можна, наприклад, ще раз пригадати всю ситуацію та придумати різні варіанти її завершення.
САМООСВІТА:
«Перша психологічна допомога учасникам освітнього процесу під час і після завершення воєнних дій»
Вплив художнього слова на розвиток мовлення дітей дошкільного віку
Розвиток мовлення дошкільників та їх мовленнєва активізація на різних етапах навчання – одна з найсуттєвіших проблем дошкільної педагогіки. Ранній дитячий вік є сприятливим періодом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим, але рівень розвитку навичок мовлення не відповідає існуючим вимогам.
У зв’язку з цим зростає роль сучасних методів та підходів, спрямованих на пошук шляхів оптимізації процесу розвитку мовлення дітей, особливо в перші роки життя. Особливістю розвитку мовлення дітей раннього віку є спільна діяльність дорослого та дитини, яка впливає на його мовленнєву активність.
Одним із напрямів роботи є залучення дітей до художньо-мовленнєвої діяльності через збагачення предметної та ігрової діяльності, наповнення їх художнім змістом.
Така художньо-предметна діяльність, збагачена художнім словом, є значущим чинником розвитку активного мовлення дітей раннього віку.
Працюючи з дітьми раннього віку та розмірковуючи над питанням покращення їх мовленнєвої активності, я дійшла висновку, що художнє слово, драматизації, сюжетом яких служать добре відомі казки, оповідання та театралізовані вистави є могутнім засобом активізації мовлення дітей. Саме тому темою мого педагогічного досвіду було обрано «Вплив художнього слова на розвиток мовлення дітей раннього дошкільного віку».
Використання художнього слова та його роль в розвитку мовлення дітей раннього віку.
Найважливішими джерелами розвитку та активізації дитячого мовлення є художня література, усна народна творчість та драматизація художних творів.
Робота з різними жанрами художньої літератури, різними видами театрів, як частини художньо-мовленнєвої діяльності дітей раннього віку, – це специфічний вид діяльності, пов'язаний зі сприйманням, розумінням і відтворенням дітьми змісту художніх творів у різних видах ігор і театралізованих дійств, що супроводжується образним мовленням.
Для маленької людини художня література, книга, театр є потужним засобом емоційного та мовленнєвого розвитку.
Розглядаючи вираз мого обличчя, коли я читаю книгу та ілюстрації, дитина намагається наслідувати вираз мого обличчя, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже, вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття в драматизаціях та ігровій діяльності. Тому твори, які я обираю для слухання в своїй групі, підбираю з яскравою та виразною мовою, пропоную дітям слухати такі твори, за змістом яких будую гру, опираючись на потреби та інтерес дітей (наприклад, гра за твором Д.Чередниченко «Хитрий Няв»), розігрую знайомі та авторські казки («Ріпка», «Рукавичка», «Теремок», «Курочка Ряба на новий лад», «Пиріг для матусі» та ін). Саме з цього починається сприймання будь-якого художнього твору дітьми раннього віку. Сприймати та розуміти зміст твору дитині допомагають ілюстрації. Тому під час роботи з твором я добираю насичені, яскраві ілюстрації, які повинні супроводжувати в цьому віці кожне речення.
Важливим для сприймання художніх творів дітьми раннього віку є створення відповідних умов, правильна організація та наповнення розвивального середовища. В групі оформлено «Куточок книги». У відповідності з віковими особливості він наповнений сюжетними та предметними малюнками, книжками-саморобками. Сам куточок розташований у світлому місці подалі від дверей. Також я організувала куточок театралізованої діяльності, в якому зібрано різні види театрів, костюми для інсценувань, різноманітні наголовники, декорації та реквізит.
Методи та прийоми ознайомлення дітей раннього віку з художніми творами
Методи та прийоми ознайомлення дітей раннього віку з творами літератури різноманітні, кожен з них виконує свою функцію. Їх раціональне та логічне використання забезпечує повноцінний мовленнєвий, емоційний, інтелектуальний, пізнавальний, літературний розвиток дитини та впливає на ефективне сприймання художніх творів. Сприймання змісту складається з таких процесів: слухання, уявлення, усвідомлення та розуміння, які вже починають формуватися в ранньому віці. Дитина раннього віку тільки починає опановувати мовлення, тому їй до вподоби твори, в яких іноді називаються або перераховуються предмети, називається дія («Білченя» Д.Чередниченко).
Але сприймання художніх творів в ранньому віці має певні труднощі, які пов’язані з обмеженим життєвим досвідом і перевагою наочно-образного мислення, пам’яті, а також з тим, що зв’язне мовлення тільки починає розвиватися в цьому віці. Подоланню труднощів сприйняття та ефективності розуміння тексту сприяє цілеспрямована, систематична робота, а також вибір методів та прийомів ознайомлення дошкільників із творами художньої літератури.
Наскільки дитина повно засвоїть зміст літературного твору залежить від застосованої педагогом системи методів та прийомів мовленнєвого розвитку засобами художнього слова.
Читання і розповідання вихователем – основний шлях ознайомлення дітей з художньою літературою. Варто зауважити, що читання по книзі і розповідання напам’ять практикується у всіх вікових групах. Проте, дітям раннього віку потрібно частіше розповідати їх близько до тексту і читати напам’ять.
Протягом року я знайомлю малюків з народними та авторськими казками вітчизняних та зарубіжних авторів.
Короткі казки розповідаю два рази підряд, забезпечуючи активність дітей під час слухання шляхом виконання імітаційних рухів, використання наочних посібників, поєднання розповіді з показом фігурок настільного театру, інсценування при допомозі фланелеграфа. Під час другого розповідання згадую зміст казки, плануючи паралельно завдання, які дозволяють змінити положення, виконати рухові вправи (пострибати як жабка, показати як витягували ріпку і т.д.). Саме в цій частині заняття згадуються (відтворюються) уривки, найцінніші в плані збагачення мовлення («Жабка в рукавичку..» /стрибнула/, «А ведмідь в рукавичку… /вліз/). Такі заняття вважаю доцільним закінчувати самостійною грою дітей з фігурками настільного театру, розглядом ілюстрацій.
Показ ілюстрацій під час роботи з художнім словом є дієвим методом у роботі з дітьми раннього віку. Книжки для малят завжди ілюстровані. Чим менші діти, тим більше місця відводиться ілюстраціям. Прийоми показу ілюстрацій залежать від характеру твору, його змісту і форми. Книжки-картинки, які не мають цілісного сюжетного змісту (А.Барто «Іграшки»), або ілюстрації з пояснюючим текстом розглядаються в процесі читання, бо цього вимагає текст («Було собі курчатко. Воно було маленьке. Ось таке» /показ картинки/). При читанні або розповіданні казок, у яких ілюстровано тільки окремі епізоди, ілюстрації показують після читання або розповідання, щоб не порушувати цілісного сприймання літературного тексту. При повторному читанні або розповіданні ілюстрації показують у ході читання з метою активізації дітей.
Повторне читання програмових творів є обов’язковим в групах раннього віку. Неодноразово протягом року я повертаюсь до вже пройденого матеріалу: на заняттях, під час режимних моментів, самостійної діяльності на прогулянці і т.д. Повторюючи казку, не завжди розповідаю її повністю. Частіше згадую окремі уривки, які забуваються, або найбільш цікаві в плані збагачення мовлення. Я починаю розповідати сама, а продовжую разом з дітьми. Тут обов’язкові завдання спрямовані на виховання інтонаційної виразності мови («Давайте допоможемо діду та бабі внучку покликати», - говорить вихователь. «Внучко йди ріпку тягнути!» - звуть діти /хорове, індивідуальне висловлювання/).
При повторенні казок я вчу дітей елементам драматизації, адже така діяльність приносить малюкам багато радості і, як наслідок, призводить до значного покращення їх мовлення.
Варто відмітити те, що в списку програмових творів для дітей раннього віку багато пісеньок, віршів, потішок, закличок. І це зрозуміло, адже всі вони відповідають потребі дітей цього віку в грі. У ранньому віці спеціальних занять із вивчення віршів напам’ять з дітьми не проводиться. Я привчаю дітей до віршованої мови, супроводячи відповідними віршами ігри дітей, режимні моменти («Водичка, водичка, умий моє личко», - кажу я, коли ми йдемо умиватися). Приказки, потішки, забавлянки добре сприймаються дітьми раннього віку, тому я використовую їх, щоб забезпечити «супровід живим словом» весь процес життєдіяльності дітей раннього віку. Внаслідок такої роботи на кінець року діти будуть знати і охоче читатимуть багато віршів, забавлянок, потішок.
Поряд з традиційними методами ознайомлення дітей з художніми творами я використовую інноваційні підходи та оптимальні шляхи у розвитку активного мовлення дітей раннього віку: мнемотехніку, проектну технологію, метод пісочної терапії, LEGO-технологію, медіазасоби тощо. Використання нових методів та прийомів ознайомлення з художним твором зумовило виникнення інноваційних вправ і завдань, що можна проводити за змістом віршів, оповідань, казок.
Метод наочного моделювання використовую при розучуванні віршів («Кульбаба» Н.Забіли, «Їжаки» Т.Коломієць тощо), з метою покращення розуміння дітьми змісту художнього твору та його запам’ятовування.
Метод проєктів надає можливість дітям експериментувати та синтезувати свої знання у спільній роботі. Під час роботи над розробленим мною проектом «Курочка Ряба» діти експериментальним шляхом встановили, якої форми яєчко, наскільки міцна в нього шкарлупка, що може статися, якщо бути необачним і використали свої знання та отриманий досвід під час образотворчої діяльності. Слід зазначити, що в групі раннього віку можливо проводити лише тільки короткотривалі проєкти.
Із кожним роком використання медіаосвіти, як одної з інноваційних складових освітнього процесу, стає все актуальнішим. В роботі з дітьми своєї групи я використовую магнітофон, телевізор та проектор як засоби підвищення емоційного враження та зацікавленості дітей на занятті, розвитку сенсорних аналізаторів. Ефектними виходять сюрпризні моменти заняття: відеолист або відеозвернення від казкового героя тощо.
Діти раннього віку люблять переглядати мультфільми. Сюжети мультфільмів я підбираю та використовую для дітей цього віку за змістом невеличких казок та оповідань, які стимулюють активне мовлення дітей та являються частиною ігрової діяльності під час заняття. Одним із засобів медіаосвіти у роботі з дошкільниками є мультимедійні презентації, що допомагає дитині, яка тільки починає опановувати мовлення, засвоювати нові слова й водночас з цим сприяє розширенню її досвіду, формуванню перших понять та уявлень про світ речей. При розробці презентації я обов’язково враховую вікові особливості малят. Наприклад, готуючи презентацію для занять з сенсорного розвитку «Як Маша до ведмедів в гості ходила», я обрала цікаві картинки з добре відомої казки «Три ведмедя», підібрала прості питання (Хто великий? Хто маленький? На який стільчик сів тато-ведмідь? Чому? тощо)
Одним з ефективних методів у художній літературі є метод пісочної терапії, який я використовую у роботі над художнім твором з малятами. Завдяки цьому методу дитина будує казкові елементи у мініатюрі з піску і невеличких фігурок, називає персонажів казок, віршиків, коментує свої дії.
Завдяки LEGO-технологіям мої малюки мають можливість викладати елементи художніх творів, що прослухали (І покотився Колобок далі.. А по якій доріжці він покотився? Давайте викладемо її з цеглинок). Також за допомогою цеглинок діти викладають героїв казок і відтворюють їх дії («Ріпка» та інші).
Застосування тих чи інших методів залежить від віку дітей, жанру літературного твору та особливостей мовленнєвого розвитку.
Висновки: Маленька дитина, яка ще не вміє читати, без допомоги дорослого не може опанувати світ художньої літератури, насолодитися красою слова, зрозуміти моральний бік літературних творів. Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини. Оповідання та вірші про дітей вчать малят взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків. Одним зі значень читання художньої літератури, можна вважати емоційні враження, які запам’ятовуються та складають досвід дитини.
Художня література та художні засоби є потужними засобами розвитку фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного та контекстного мовлення.
Усвідомлюючи зміст, дитина знайомиться із загальнолюдськими чеснотами – добротою, працьовитістю, правдивістю, чесністю, чемністю тощо, вчиться емоційно реагувати на різноманітні життєві ситуації та вчинки персонажів. Дитина хоче бути схожою на улюблених художніх літературних персонажів, протидіяти злу, приходити на допомогу, приносити користь, захищати та оберігати слабких – так формується її характер.
Художня література сприяє пізнавальному та художньо-естетичному розвитку дитини. Під впливом художнього слова дитина засвоює норми культури поведінки, відбувається національне виховання, урізноманітнюється ігрова діяльність. Книга впливає на розвиток почуття гумору, вчить працьовитості й бережливого ставлення до книги і довкілля.
Художня література й дитяча книжка сприяють зближенню батьків і дітей, виступають засобом родинного виховання й формування культури сімейного дозвілля.
Отже, завдяки художній літературі та дитячій книзі відбувається розвиток усіх психічних процесів дитини – пам’яті, мислення, уваги, уяви, фантазії та спостережливості; формується мовлення, розширюється кругозір, відбувається пізнавальний розвиток; здійснюється залучення до загальнолюдських і духовних цінностей,відбувається соціалізація дитини.
«ВИХОВУЄМО МАЛЕНЬКИХ УКРАЇНЦІВ»
Методичні поради з патріотичного виховання
.jpg)
.jpg)
Під патріотичним вихованням розуміють взаємодію дорослого і дітей у суспільній діяльності та спілкуванні, що спрямовані на розкриття формування в дітей загальнолюдських моральних якостей особистості, залученні до джерел національної культури, природи рідного краю, виховання емоційно-дієвого ставлення, почуття прихильності. Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і належить почуття патріотизму. Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об'єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну зі сторін для отримання єдиного результату. Патріотичне виховання дошкільнят має розв'язувати широке коло завдань. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але й виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.
До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:
формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
- формування духовно-моральних взаємин;
- формування любові до культурного спадку свого народу;
- виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
- почуття власної гідності як представників свого народу;
- толерантне ставлення до представників інших національностей, до однолітків, батьків, сусідів, інших людей.
Основні напрями патріотичного виховання:
-формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід; краєзнавство;
- ознайомлення з явищами суспільного життя;
- формування знань про історію держави, державні символи;
- ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;
- формування знань про людство.
Кожен із цих напрямів може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен зробить свій внесок у соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.
· Базовий компонент дошкільної освіти як державний стандарт визначає ознайомлення дітей з поняттями «держава»; «народ»; «людство», з правами та обов'язками громадян України.
· Згідно з Концепцією дошкільного виховання, програмою передбачено розвиток у дітей національної культури, що є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, що формує у них патріотизм та інтернаціоналізм.
· В освітній програмі «Дитина в дошкільні роки» виховання патріотичних почуттів до своєї Батьківщини у дітей базується на доброзичливому ставленні до представників інших національностей, опануванні дітьми елементарної етики міжнаціональних стосунків, вихованні турботливого ставлення до людей, прагненні допомогти, формуванні у дітей гуманних почуттів, уявлень про доброту, чуйність, сміливість, про те, що люди на Землі можуть жити в мирі й дружбі.
· Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, у якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, якою є природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим вони прославили рідну країну і весь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.
· Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахування специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.
· Важливим аспектом патріотичного виховання є залучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу.
· Дошкільників ознайомлюють з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснюють зв'язок людини з минулими і майбутніми поколіннями, виховують розуміння смислу життя, інтерес до родинних і народних традицій.
· Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями взаємопов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як впитися, як ходити на гостину та ін.).
· Сьогоденна ситуація мовленнєвого середовища в ЗДО неідеальна. Тому потрібно створити відповідне розвивальне середовище для підвищення інтересу дітей до життя українського народу, до його історії та культури, до природи України шляхом активізації художньо-мовленнєвої діяльності, як у повсякденному житті, так і спеціальних заняттях залучати дітей до рідної мови, ознайомлювати їх з народними традиціями, виховувати до них повагу.
· Засвоєння патріотичних цінностей і норм є тривалим процесом Вони не закладені у генах, не є природною якістю, а формуються цілеспрямовано, системно, із використанням певних принципів та методів діяльності з молодим поколінням.
Діти повертаються до дитсадка
Поради для педагогів та ігри, розроблені психологинею Світланою Ройз
1. Діти повертаються до дитсадка. Поради для педагогів психологіні Світлани Ройз
2. Ігри з дітьми для (ре)адаптації в садочку. Добірка ігор та тем занять для дітей 3-6 років із використанням підручних матеріалів.
Самоосвіта:
«Перша психологічна допомога учасникам освітнього процесу під час і після завершення воєнних дій»
03.01.2023 Консультація для педагогів:
«ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ В СІМ'Ї ТА В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ»
Права дітей дошкільного віку у сім'ї часто порушуються. Зменшується кількість закладів системи соціальної сфери, внаслідок чого діти все частіше залишаються без нагляду. Як результат – у більшості батьків різні прояви поведінки дітей викликають безпорадність, а подекуди і відчай. Не знаючи, як поводитися в скрутних випадках, батьки часто вдаються до тілесних покарань, погрожують дітям, залякують їх і виявляють надмірну суворість. Подібна ситуація є дуже небезпечною як для здоров'я дитини, так і для розвитку її особистості.
Права і гідність дитини захищає міжнародне та українське законодавство.
Дитячим фондом ООН-ЮНІСЕФ, що здійснює міжнародній захист прав дитини, розроблені такі основні документи:
· Декларація про вправа дитини (1959 р.)
· Конвенція ООН про права дитини (1989 р.)
· Всесвітня декларація про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей (1990р.)
Крім того, Україна прийняла законодавчі акти:
· Закон про освіту;
· Закон «Про попередження насильства в сім'ї»;
· Закон «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»;
· Закон про охорону дитинства.
Крім того, в державі прийнята національна програма «Діти України» (1996 р.). Охороняє інтереси дитинства Сімейний кодекс України, який обумовлює, що «...здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків повинні ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не право згідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом» (стаття 155).
Щоб вихователі могли впливати на ситуацію щодо прав дитини, вони, перш за все, повинні бути підготовленими до цієї діяльності.
Розпочинати її потрібно з виявлення неблагополучних дітей. Прикладом ефективного спостереження у цьому напрямку може стати сюжетно-рольова гра «Сім'я», тому що саме в ігровій взаємодії дошкільники відтворюють типові для їх сімей стосунки і взаємини. Змістовну інформацію про психологічний клімат сім'ї можна також отримати з малюнків дітей на теми: «Моя сім'я», «Моя найдорожча людина». Аналізуючи дитячи роботи, важливо звернути увагу на гаму кольорів цих малюнків, склад сім'ї, розміщення її членів, час виконання малюнка і спонтанні реакції (коментарі). Поширеними засобами вивчення сімейного мікросередовища є тестування батьків та відвідування неблагополучних сімей.
Остання з названих форм роботи викликає певні труднощі, її використання в роботі ДНЗ зазвичай уникають. Однак саме вона є найбільш ефективною в роботі з батьками. Педагогові необхідно звернути увагу на форму звертання до дитини, вживання зменшувальна-пестливих або грубих слів, реакцію батьків на різноманітні, прохання, розповіді дітей, їхні витівки, капризи, а також на емоційне забарвлення (тон, гучність, міміку), тілесні контакти (ласкаві дотики, прогладжування або грубі жести). Ефективним засобом педагогічного і правового спілкування є наочна агітація; семінари, які проводять завідувачі або старші вихователі. На семінарах розбирають проблемні ситуації з використанням анонімних анкет, відтворюють ситуації за допомогою інсценування, обговорюють літературні знахідки, запрошують психолога т інших спеціалістів.
Як наочну агітацію можна використати пересувну теку «Мистецтво бути батьками», що містить такі положення:
1. Ваша дитина ні в чому не завинила перед вами – ані в тому, що створила вам додаткові труднощі, ані в тому ,що не надала вам бажаного щастя, ані в тому, що не виправдала ваших сподівань. І ви не маєте жодного права вимагати того, щоб вона розв'язала ці проблеми.
2. Ваша дитина – не ваша власність, а самостійна людина. Вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати її на свій розсуд ви не маєте жодного права. Ви можете лише допомогти дитині обрати життєвий шлях, вивчивши її здібності та інтереси і створивши умови для їх реалізації.
3. Ваша дитина не завжди буде милою і слухняною. Її упертість і капризи так само неминучі, як сам факт її присутності.
4. У багатьох капризах і витівках малечі винні ви самі, тому що вчасно не розуміли її, не бажаючи сприймати дитину такою, як вона є.
5. Ви повинні завжди вірити в краще і бачити все найкраще, що є у вашому малюкові. Будьте певні в тому, що рано чи пізно це найкраще обов'язково виявиться.
Настанови батькам щодо використання покарань доцільно розмістити у пересувній теці «Караючи, подумай: задля чого?»
1. Покарання не повинно зашкодити здоров'ю – ні фізичному, ні психічному.
2. Якщо є сумніви щодо того, карати чи не карати, - не карайте. Жодних покарань із метою «профілактики»!
3. За один раз – одне покарання. Не позбавляйте дитину заслуженої похвали або нагороди.
4. Не використовуйте покарань за провини, термін давності яких вже минув. Краще не карати, ніж карати пізніше.
5. Покарали – пробачте.
6. Дитина не повинна боятися покарань.
Професійне мовлення педагогів
Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.
Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».
У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.
До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:
• якість мовного оформлення мовлення;
• ціннісно-особистісні установки педагога;
• комунікативна компетентність;
• чіткий вибір інформації для створення вислову;
• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.
Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:
• правильність – відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;
• точність – відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;
• логічність – вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;
• чистота – відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;
• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;
• багатство – уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;
• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і та ін.).
До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування,його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.
Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.
Війна – страшна трагедія та суворе випробування для кожного з нас. Найголовніше зараз – зберегти життя: своє, рідних, близьких, колег по роботі, людей поруч. Зараз як ніколи важливо підтримувати одне одного, робити все можливе саме там, де працюєш. І навіть у цих обставинах є питання нашої професійної діяльності, які потрібно вирішувати – і діяти в умовах воєнного часу.
Останніми днями ми отримуємо багато звернень та запитань від педагогічних працівників, які мали атестуватися цього року.
Адже за нормальних умов навесні частина педагогічних працівників мала проходити планову чергову атестацію. Зазвичай атестація педагогічних працівників здійснювалася атестаційними комісіями I рівня – до 1 квітня, II рівня – до 10 квітня, III рівня – до 25 квітня (пункт 3.8 розділ 3 Типового положення про атестацію педагогічних працівників).
Через війну більшість закладів освіти частину березня перебували на канікулах, а тепер працюють дистанційно й відповідні атестаційні процедури не були проведені. Заклади освіти та органи управління освітою в зоні бойових дій та на тимчасово окупованих територіях не працюють, у багатьох випадках – втрачені або недоступні необхідні документи. Водночас частина працівників, які мали атестуватися, перебувають за кордоном.
Наголошуємо керівникам, головам атестаційних комісій та педагогічним працівникам – оскільки воєнний стан було продовжено та залишається значною загроза життю і здоров’ю педагогічних працівників, МОН рекомендувало виключно у 2022 році, перенести атестацію педагогічних працівників на один рік відповідно до поточної ситуації в конкретному регіоні, якщо її неможливо провести у заплановані терміни.
Відповідний Лист МОН від № 1-3454-22 від 15 березня 2022 року “Про перенесення атестації педагогічних працівників у 2022 році” був розісланий Керівникам органів управління у сфері освіти обласних та Київської міської державних адміністрацій, головам атестаційних комісій.
Відповідно до пункту 3.20 Типового положення про атестацію педагогічних працівників, атестація педагогічного працівника, який підлягає черговій атестації, може бути перенесена на один рік у випадку тривалої тимчасової непрацездатності або при переході працівника у рік проведення чергової атестації на роботу до іншого навчального закладу та з інших поважних причин. За такими працівниками до наступної чергової атестації зберігаються встановлені попередньою атестацією кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання.адміністрацій, головам атестаційних комісій.
Рішення про перенесення атестації на один рік може прийматися атестаційними комісіями в будь-які строки та з будь-яких поважних причин. За такими працівниками до наступної чергової атестації зберігаються встановлені попередньою атестацією кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання (пункт 3.2., 3.20. розділ ІІІ Типового положення).
У своєму листі МОН також додатково нагадало, що успішне проходження педагогічним працівником сертифікації зараховується йому як проходження атестації та є підставою для присвоєння педагогові відповідної кваліфікаційної категорії та/або педагогічного звання, тому не потребує проведення процедур оцінювання досвіду практичної діяльності, особистої присутності педагогічного працівника тощо.
Тож, шановні керівники та атестаційні комісії, давайте найперше дбати про безпеку працівників та їхню моральну і фізичну готовність атестуватися в цій складній ситуації.
Також звертаємо увагу, що наказом МОН №239 від 14.03.2022 (nakaz-mon №239 від 14.03.2022 .jpg) було визначено перенести на 1 рік строк проведення атестації тих керівників, їх заступників, інших педагогічних працівників навчально-методичних (науково-методичних) центрів (кабінетів) професійно-технічної освіти, що підпорядковуються МОН і які мали атестуватися у 2022 році.
Атестація буде проведена
Відмовитися від проходження атестації педагогічний працівник не може. Керівники закладів, працівники яких атестуються, самостійно подають до відповідних атестаційних комісій списки педагогічних працівників, які підлягають черговій атестації, із зазначенням строків проходження курсів підвищення кваліфікації. Якщо воєнний стан суттєво не зачепив заклад освіти, то атестацію потрібно проводити за загальними правилами, передбаченими Типовим положенням № 930
На цьому наголошує МОН у листі від 15.03.2022 р. № 1/3454-22 (див. додаток до консультації). Далі в таблиці розглянемо ситуації, які можуть виникнути під час атестації в умовах воєнного стану.
Атестація в умовах воєнного стану: ситуації
Ситуація | Пояснення |
До 1 березня керівник закладу освіти не встиг подати до атестаційної комісії характеристику діяльності педагога в міжатестаційний період. Однак у закладі освіти прийнято рішення про відновлення роботи та проведення атестації. Чи можна подати характеристику пізніше? | З огляду на воєнний стан пропущену дату подання характеристики діяльності педагога доцільно не вважати порушенням процедури проведення атестації. Головне — надати таку характеристику, щоб педагогічний працівник, якого атестують, встиг з нею ознайомитися. Нагадаємо, що відповідно до абз. 5 п. 3.5 Типового положення № 930 педагогічний працівник не пізніш як за десять днів до проведення атестації ознайомлюється з характеристикою під підпис. Однак з огляду на ситуацію, яка виникла, цей термін можна скоротити, головне, щоб педагог встиг ознайомитися з характеристикою до початку засідання комісії: I рівня — до 1 квітня, II рівня — до 10 квітня, III рівня — до 25 квітня |
На засіданні комісії відсутні деякі члени атестаційної комісії. Чи буде таке засідання вважатися правомочним? | Так, засідання комісії буде правомочним. Відповідно до п. 3.12 Типового положення № 930 засідання атестаційної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як 2/3 її членів. ДО ВІДОМА. Також можна застосувати рекомендації МОН, актуальні для періоду карантину. Так МОН у листі від 27.03.2020 р. № 1/9-179 рекомендує атестаційним комісіям скоротити кількість членів атестаційної комісії до мінімальної |
Педагог, який повинен атестуватися, не має такої можливості у зв’язку з бойовими діями, які тривають біля місця його проживання. Однак у закладі освіти, де він працює, атестація проводиться. Як атестувати цього працівника? | Відсутність педагога на засіданні атестаційної комісії у зв’язку з бойовими діями можна вважати відсутністю з об’єктивних причин. У такому разі згідно з абз. 2 п. 3.10 Типового положення № 930 за рішенням атестаційної комісії атестація може бути проведена за відсутності працівника, якщо він не з’явився на засідання атестаційної комісії з об’єктивних причин і дав на це письмову згоду. Але провести атестацію без працівників не можна, якщо вона проводиться стосовно працівників, щодо яких порушено питання про невідповідність займаній посаді |
Заклад освіти працює, однак педагог вирішив поїхати за кордон. Ніяких заяв (наприклад, на відпустку будь-якого виду) він не написав. Його відсутність табелюється як відсутність з нез’ясованих причин (код «НЗ»). Підійшло засідання атестаційної комісії, на якому мав атестуватися відсутній працівник. Як бути з його атестацією? | Оскільки заклад освіти працює, то відсутність працівника не є поважною причиною, яка виникла у зв’язку з воєнним станом. Тому варто застосувати абз. 3 п. 3.10 Типового положення № 930, та в разі неявки педагогічного працівника, який атестується, на засідання атестаційної комісії без поважних причин комісія після з’ясування причин неявки може провести атестацію за його відсутності |
Вчитель перебуває за кордоном (або в іншому місті України) та проводить заняття дистанційно. Підійшло засідання атестаційної комісії, на якому мав атестуватися цей працівник. Чи може він бути присутній на засіданні комісії дистанційно? | Типове положення № 930 не містить рекомендацій стосовно порядку дій у такому випадку. Однак немає і зобов’язання для педагогів, які атестуються, бути присутніми саме офлайн на засіданні атестаційної комісії. Тому присутність на засіданні атестаційної комісії дистанційно не суперечить Типовому положенню № 930. Єдина проблема, яка може виникнути — виконання абз. 2 п. 6.1 Типового положення № 930, відповідно до якого наказ про результати атестації у триденний строк доводиться до відома педагогічного працівника під підпис. У такому разі, якщо немає можливості отримати підпис працівника на наказі засобами поштового зв’язку, то краще отримати від працівника скановане письмове пояснення ситуації, яка не дає можливості поставити свій підпис на наказі |
Педагога, який повинен атестуватися, мобілізовано (або він пішов добровольцем до тероборони). Чи атестувати такого працівника? | Свого часу МОН у листі від 23.07.2015 р. № 1/11-10523 (див. газету «Бухгалтерія: бюджет», № 35/2015, с. 12) не надало конкретної відповіді на це запитання. Однак тут доцільно застосувати п. 3.20 Типового положення № 930 та перенести строк чергової атестації тих педагогів, що проходять військову службу у зв’язку з мобілізацією (на підставі відповідних заяв працівників та/або на підставі довідки з військового комісаріату про проходження працівником військової служби) або є добровольцями тероборони (на підставі відповідних заяв працівників та/або на підставі контракту). Відповідно, будуть збережені до наступної чергової атестації кваліфікаційні категорії (тарифні розряди) та педагогічні звання, встановлені попередньою атестацією |
У закладі освіти оголошено простій, проте все ж прийнято рішення про проведення засідання атестаційної комісії дистанційно. Чи правомочне таке засідання та його результати? | Типове положення № 930 не містить заборони проведення засідання атестаційної комісії дистанційно. Також участь у засіданні не є виконанням посадових обов’язків працівників, тож на оголошений простій це не впливає. Тому, якщо є можливість організувати засідання атестаційної комісії дистанційно, то це можна зробити |
Атестація перенесена
На випадок перенесення атестації є п. 3.20 Типового положення № 930, який дозволяє перенести на один рік чергову атестацію педагога з поважних причин. Це підкреслює МОН у листі від 15.03.2022 р. № 1/3454-22 (див. додаток до консультації). За працівниками до наступної чергової атестації зберігаються встановлені попередньою атестацією кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання.
ЦИТАТА. «Атестація педагогічного працівника, який підлягає черговій атестації, може бути перенесена на один рік у випадку тривалої тимчасової непрацездатності або при переході працівника у рік проведення чергової атестації на роботу до іншого навчального закладу та з інших поважних причин. За такими працівниками до наступної чергової атестації зберігаються встановлені попередньою атестацією кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання».
(п. 3.20 Типового положення № 930)
Воєнний стан є поважною причиною для перенесення атестації, тому на підставі цього потрібно прийняти рішення про її перенесення. У загальному випадку рішення про перенесення строку чергової атестації приймається атестаційною комісією до 20 жовтня. Тобто наразі уже затверджені строки весняної атестації педагогів (це зроблено до 20.10.2021 р.). Але абз. 2 п. 3.2 Типового положення № 930 дозволяє приймати рішення про перенесення атестації і в інші строки. Для цього має відбутися засідання атестаційної комісії, яка прийме відповідне рішення.
ВАЖЛИВО! При цьому обов’язково необхідно оформити протокол засідання атестаційної комісії, написати відповідний наказ про збереження для педагогічних працівників кваліфікаційної категорії (тарифного розряду), педагогічного звання до наступної атестації. Бажано надіслати копію протоколу та наказу тим педагогічним працівникам, які в умовах воєнного стану вимушено знаходяться в іншій місцевості. Якщо ж атестаційна комісія не може функціонувати, навіть дистанційно, то, на нашу думку, в умовах воєнного стану достатньо буде наказу керівника закладу освіти про перенесення строків атестації.
Зверніть увагу: згідно з абз. 3 п. 3.2 Типового положення № 930 працівники, які атестуються, повинні ознайомитися з графіком атестації під підпис. Але ж не всі працівники мають змогу підписати графік. Тому доцільно не робити новий графік, а лише перенести атестацію.
Чи можна перенести атестацію не на один рік, а лише до закінчення воєнного стану? Пункт 3.20 Типового положення № 930 передбачає перенесення атестації на один рік. Проте, якщо проведення атестації буде можливим і раніше, то чому б її не провести. У даному випадку рекомендуємо в наказі про перенесення атестації не вказувати конкретні дати нової атестації.
По-перше, на жаль, невідомо, коли воєнний стан закінчиться, адже його наразі продовжено.
Грудень 2022 Самоосвіта:
"Оновлення цифрових інструментів для освіти"
08.12.2022 Консультація для педагогів:
«Національно-патріотичне виховання дошкільнят»
Національно-патріотичне виховання дітей – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.
Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.
Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.
Мета патріотичного виховання конкретизується через систему
таких виховних завдань:
- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
- виховання поваги до Конституції України, Законів України,
державної символіки;
- підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;
- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
- сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
- формування толерантного ставлення до інших народів, культур і
традицій;
- утвердження гуманістичної моральності як базової основи
громадянського суспільства;
- культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;
- формування мовленнєвої культури;
- спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.
Листопад 2022
Самоосвіта: Оновлення цифрових інструментів для освіти
08.11.2022
Консультація для педагогів на тему:
«Як розповісти дитині про війну»
Говорити з малечею про війну, не уникати питань про смерть, військових та захист батьківщини, не нехтувати допомогою фахівців – такими є поради психологів батькам, які потрапили до зони бойових дій або знаходяться поблизу
За останніми підрахунками півмільйона дітей в Україні бачили наслідки воєнних дій. Не краща ситуація і в інших регіонах. Батьки скаржаться на те, що діти задають «незручні питання про війну». Малечу цікавить чому по телевізору показують танки, зростає кількість загиблих, хто такі терористи, що таке АТО?
Звичайно, найперша порада психологів – обмежити доступ дитини до «небажаної інформації». Мова йде не лише про телебачення чи Інтернет. «Будь-які обговорення війни, кількості вбитих чи полонених має відбуватись «за зачиненими дверима». Також не варто вживати слова «війна», «смерть», «кров»"
Виникає питання чи варто взагалі говорити з дитиною на подібні теми. Психологи наголошують - говорити потрібно обов’язково, але краще самим розмову не починати. Якщо дитина задає питання, у жодному випадку не можна їх лишати без відповіді. Не отримавши пояснення про те, що турбує, дитина може дофантазувати, зробити хибні висновки з почутого на вулиці.
Головним для дитини є відчуття спокою та безпеки. Дітям, особливо у зоні бойових дій, потрібно наголошувати, що всі негаразди тимчасові. Розмова має бути спокійною, без підвищення голосу чи різких висловлювань. Для дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку найбільш зрозуміла форма – ігрова. Можна використати іграшки, книги або просто розповісти казку про те, як «посварились» дві країни і тепер мають «виправляти власні помилки».
І ще одне – за будь-яких обставин не можна розділяти людей на «наших» і «не наших», навіть пояснюючи від кого тато захищає батьківщину. Розділення дітлахів «на табори» - неминуче. Вони копіюють поведінку дорослих і звертатимуть увагу на мовні ознаки або на те, у військових чи сепаратистів хочуть грати діти у дворі. Необдумані відповіді можуть призвести до замкненості та ізоляції дитини серед однолітків.
«Аби згадки про війну не викликали паніку, депресію чи неадекватні дії, треба не просто розповісти дитині про бойові дії або куди заховатись під час обстрілу. Краще акцентувати увагу на речах, які викликають позитив». З дитиною можна написати лист чи намалювати картинку військовим, взяти участь у будь-якій акції на підтримку солдатів.
Проте, є випадки, коли говорити з дітьми мають уже фахівці. Існують кілька таких «тривожних дзвіночків», на які мають звертати увагу дорослі. Найпоширеніші з них – порушення сну, спалахи агресії або пасивність та замкненість. Також слід задуматись, якщо дитина з острахом вдивляється в темряву або часто плаче без причини. Звичайно, наявність однієї або двох ознак не має вказувати на те, що у дитини посттравматичний синдром або невроз, але звернення до фахівці зайвим не буде.
Проте, найцінніше, що можуть зробити батьки, за словами психологів, це донести до свідомості дитини, що мир краще за будь-яку війну.
02.11.2022 Поради вихователям
Джерелом натхнення, що живить вихователя, є ДІТИ, він живе ними. Саме діти, яких він так любить, дають вихователю невичерпну енергію, життєлюбність і позитивне мислення.
Вислови видатних педагогів про роль вихователя:
В.О.Сухомлинський
"Справедливість - це основа довіри дитини до вихователя ... щоб стати справедливим, треба знати духовний світ кожної людини"
"Володарювання над дітьми - одне з найважчих випробувань педагога, один з показників педагогічної культури... Цінувати довірою, а значить, і беззахисністю дитини - ця педагогічна мудрість має збагатить всю нашу роботу"
"Молодий педагог швидко стане майстром своєї справи, уникне багатьох помилок, якщо візьме до уваги досвід інших педагогів та буде застосовувати його у своїй практиці"
"Продовжуючи себе у вихованцях, ми творимо не лише людину, ми творимо час"
С.Ф.Русова:
"Вихователю належить бути дуже терплячою, ввічливою, тактовною, простою, з глибокою вірою в дитячу природу..."
"Вихователі мають оволодіти «широкими керівними принципами, знаннями дитячої природи, які допоможуть їм оцінювати ті або другі засоби виховання, вибрати для малечі відповідну роботу, розуміти різну вдачу дітей, розбиратися у методах навчання і виховання".
"...той, хто учить, повинен сам учитись і багато знати"
А.С.Макаренко:
"Треба залучати до виховної роботи лише тих вихователів, які дійсно можуть виховувати"
"Як би людина не закінчила педагогічний вуз, якою б вона не була талановитою, але якщо не буде вчитися на досвіді, ніколи не буде хорошим педагогом"
"Підготовка педагога - вихователя полягає в організації його характеру, вихованні його поведінки, а вже потім в організації його спеціальних знань та навичок"
"Вихователь має так себе поводити, щоб кожен його рух виховував. Він завжди повинен знати, чого хоче досягти кожної миті. Якщо вихователь цього не знає, то кого він може виховати?"
"Авторитет педагога виростає з відповідальності. Якщо людина відповідально ставиться до своєї
справи, то це і створює її авторитет".
Закон України «Про дошкільну освіту»
Закон України «Про охорону дитинства»
Немає коментарів:
Дописати коментар